Здається, вся країна на колінах
Перед Героями, що йдуть в поза-світи.
І знову рвуться наші пуповини,
І молоко у матерів полинне,
А на вустах, мов докір - "нам прости...".
Здається, смерть підкралась надто близько,
В очах сиріт виблискує жура.
А хтось радіє, сьорбаючи віскі,
Немов лихий заліз йому у мізки
І все людське із них повижерав.
Здається, то не дійсність - задзеркалля,
Де весь народ кимсь взято на приціл,
Мов упирі хтось нагорі рот хижо скалить,
Поміж собою зрадницьки "москалить"
Й купує в церкві "відкупи" в отців.
Здається, ми між недо-революцій,
Де "смертним" - кулі, "обраним" - трони'.
Тому і досі ріки крові ллються,
І крівцю з люду п'є поріддя суче,
Бо з них ніхто дітей не хоронив.
Людське життя знецінене війною,
Яку не звуть "війною" - от дива!
Тому і ходить матінка сумною,
Тому і маєм вбивцю за стіною,
Що досі ще ніхто не збудував...
Здається, вся країна на колінах
Перед Героями, що йдуть в поза-світи...
Сьогодні, коли нищать Україну -
Всі, як один, боротись ми повинні!
А що, мій Брате, для Вітчизни робиш ти???
(Наталія Крісман, 2016р.)
\
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=53885&poem=437524
|
