"І як напишеш, так уже і буде"...
Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, — час. А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, — пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш — то уже навіки.
© Ліна Костенко
|
Категория: НАШИ СТИХИ | Добавил: sivijoles (20.10.2023)
|
Просмотров: 25
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
|