Чия, мій братику, вина, Що котрий рік у нас війна ? Всі відчайдухи по окопах Святу землицю кров'ю кроплять, У теплі крісла всілись блазні, Рубають ліс, торгують газом, А разом з тим - усіма нами, Що звем на сміх себе "панами", Хоч до Панами нам ще зась, Лиш добровольцями - в Донбас... Ну не країна - край дрімучий, Все розграбовано до ручки, У вишиванках "патріоти" Щомить співають, як по нотах, Про те, що "влада вся - від Бога", Лишень не кажуть, від якого?, Про "завтра жити стане краще", Про "нелюбов свою до раші". Нас вчать... В самих же - в мізках "вата" Й жага нестримна грабувати. В землі вже стогнуть предків кості ! Чи непутящі ми вже зовсім, Що просим милості під тином, Всі в чорні вбралися хустини, І все нові майструєм труни, І все нових плекаєм хрунів ??? Як не прозрієм хоч в окопах - Нас вогняним заллє окропом За цю сліпу-глуху покору. Лікуймось, Націє, ми хворі ! ...Скажи, мій братику, де лік Для нас, глухо-німих калік, Що досі вірять у "месію" ? Не сіймо, людоньки, не сіймо Зерно протухле, бо не вродить... Ставаймо, людоньки, Народом !!!
Валькірія Крісман , 2014р.
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=53885&poem=437437
|