Жаліти мене не треба, Що я не така, як ви, Що поміж землею й небом Несу тягарі провин Свої, і чужі, і світу, У ко'трого на межі Стою і пульсую світлом, Що зцілить вам тьму душі. Жаліти мене не треба, Що я не мовчу, як ви, В той час, коли ніж - між ребер І рана Христа кровить, Коли на кістках танцюють, За мить - в церкві б'ють лоби, Коли в золотих костюмах Вчорашні сидять раби. Не треба мене жаліти, Що вигнана я з юрби, Що вірші мої, мов діти - Найбільші мої скарби, Рахунки мої порожні, Відкриті для правд вуста... Самотня на роздорожжу, Де каменем кине кожен, Із Янголом сам-на-сам...
