В лабіринтах світів, у ярмі протиріч, На межі протидій, в мерехтінні облич, Манівцями облуд, у тенетах оман, Розтинаючи млу, йдем наосліп крізь лан, Що колись приведе нас на пристань Душі - В лоно янгольських плес, де йдуть правди дощі, Що змивають з душі біль образ і журби, Де не ходять чужі, ні кати, ні раби, Де нескорений Дух не зламати нічим, Де не зраджує друг, перед віч стоячи, Де облудні людці всіх позбулися прав, Де Людина - не ціль для забав і розправ, Де лукавства ножі вже не крають довір, Де немає межі, лиш безмежжя безмір, Де ненависть юрби не розчавить бажань, Де немає "якби", ні страхів, ні вагань, Де у сотнях згорань воскресає могуть, Де незримі є грані між Там і між Тут, Де в боях за життя не стікатиме кров, Де любов, каяття лиш помножить добро, Де фальшиві слова не лунають ніде, Де душа - без оправ, власну суть віднайде У ясному промінні найвищих прозрінь, І у вир небо-сині кидаючи тінь Прожене усю скверну і морок світів, Засіваючи зерна у землі святі... Там не судять за те, чого ти не робив, Там не зрадять святе - бо час Істин пробив, Там не буде розп'ять і роз'ятрених ран... Там усе всім простять... Нині ж - битись пора!!!
|