Мрію, хоч на мить коротку відчувати з неба ноти, що у венах кров бентежать, що відносять Дух за межі, де так близько є... до Неба, де лиш вільним крил не треба, де за все приходить плата - І Варавві, і Пилату... Мрію, хоч на мить маленьку в восьму барву у веселки свою душу зодягнути - й так гайнути у майбутнє, де не буде війн пекельних, де волошки Янгол стелить і тобі й мені під ноги - щоб не схибили з дороги, щоб за рогом - рідні душі і хотілось жити дужче, щоб вітри співали пісню, у якій душі не тісно, де між листям - слід забутий наш - з минулого в майбутнє... Вірю, справжня сила - в серці, що на зло смертям всім б'ється, що у веснах має пристань, із осердям завжди чистим, що на вістрі - носить слово, заговорене на крові, і, загорнуте в відвагу, завжди йде під Волі стягом! Мріймо! Хоч на мить єдину, віднайти в собі... Людину - і тримати її доти, док звучать небесні ноти!!!
@ Валькірія Крісман. Фото Roman Ivasiv з мого творчого вечора "Живи! Борися! Воскресай!" у Архикатедральний Собор св. Юрія
