Дружини, матері - жінки війни, Які тримають на плечах тривоги й грози. І заслуговують на шану й ордени, На їх сумних очах не висихають сльози. Вони в молитвах, наче у бою, У неба просять вдачі для солдата. Їх дні проходять, ніби у строю, Серця затиснуті тривогами в лещата. З надією вступають в новий день, З надією про те, що ТАМ все добре. Їм хочеться і радості й натхнень, Щоб серце не зневірилось хоробре. На скронях маминих сріблиться сивина, Дружина з думками важкими, як тростинка. З‘їдає душі болю глибина, І бій важкий з війною в поєдинку. Бо, сам на сам, з війною в боротьбі, Стоять дружини й матері солдатів. Ставай же, світе, разом в їх мольбі, Щоб руки наші не хололи від браслетів. В той час, коли молитву до небес, Читає мати болем оповита. Дружина вірить в силу всіх чудес, Він зі щитом, він має право жити.
