Катерина Колесник
Мені до рук потрапила ця щира розповідь українського захисника. І одразу захотілося, щоб її почуло якомога більше людей! Зворушливо? Дуже! Дивовижно? Так. Неймовірно? А ось це — ні. Бо саме так завжди проявляють себе наші люди!
Зі слів українського захисника:
«Ми приїхали в село і почали займати оборону. Хлопці потроху копають. Не окоп, а рів невеличкий, щоб можна було впасти туди під час обстрілу.
Не знаю, скільки хвилин пройшло, аж тут дивлюся...
Знаєте, коли у людей горо̀ди починаються, всі прив'язують на вєлік до рами лопати — і гайда саджати...
Оце була така сама картина, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село — чоловіки, жінки, усі.
Пригнали і дивляться на мене: ну, типу, командуй! Кажуть: «Синку, де копати?»
У мене мову відібрало... Стою, як телепень, дивлюсь... А вони вже відкручують свої лопати від вєліків.
Я зібрав думки докупи, кажу: «Не треба нічого! Красно дякую! Ми самі впораємося!»
Та хто там слухає! Тільки лопати вимахують!
За кілька днів суне на нас колона кaцaпської техніки. У мене — необстріляні пацани молоді, нервують... Танки пруть... Бігаю по позиції, накази віддаю...
Аж тут боковим зором рух якийсь фіксую... Розвертаюсь — до нас народ із села хмарою валить і кричить: «Хлопці, танки кaцaпські, шо дєлать?! Кажіть, як помагать!»
Я геть офігів! Кричу їм: «Бігом назад! Ану, по хатах!!!»
А в самого щем такий у серці через цих людей, що з голими руками прибігли нам з танками помагати воювати, аж сльози підкотилися...
Кричу знов: «Назад негайно!»
Я малих своїх хлопців кілька висмикнув, кажу: «Розверніть їх бігом додому!»
Підбігає до мене мужик, 73 роки, і каже: «Синку, дай гранату! Я все життя комунальником пропрацював і знаю всі комунікації. Вони під ліс ідуть... Зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину — і назад в трубу...»
Я ледь не здурів від цих людей!
Бій тривав увесь день... Арта̀ крайню вулицю накрила, 25 хат горять, але, слава Богу, всі живі...
А ми рaсєйську техніку довбем! Орки понялѝ, що не прорвуться, давай з ɸлангів на нас перти!
Палим кляті танки, бехи, все що бачимо! Розлітаються їхні T-90...
Малі хлопці мої спрацювались, кришать ту наволоч!..
Під вечір інтенсивність бою падає, відходять рaшистські cкoти...
Малі мої кажуть: «Може, перекур?»
Я собі думаю, потомились хлопці, відпускаю...
Дивлюсь: скидають броню, лишають зброю і мчать місцевим хати гасити!
У мене знов сльози на краєчку... Біжу разом зі своїми хлопцями впиняти вогонь, де що загорілося по хатах...»
Задовбетесь «денацифікувати» країну, де населення бігом біжить будувати для армії укріплення, а армія, як тільки розбила ворога, біжить рятувати людям хати. Всім вам, рaшисти, кінець!!!
Боже! Бережи Україну!
https://mala.storinka.org/%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D1%94%D0%B4%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%86%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%B9-%D1%94%D0%B4%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%BF%D0%BE-%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96.html
|
