. (Автор: БілозерськаОлена)
опубліковано 15 квіт. 2016 р.
Думаю, ні для кого не секрет, що серед наших опонентів є певний відсоток ідейних. Тобто, крім зазомбованих ідіотів, які вірять у розіп'ятих укропами снігурів, є ще свідомі, ідейні вороги.
Дуже корисно іноді читати їхні сторінки. Доторкнутися до чужої правди - народити формулу.
Одна така ідейна ватниця живе у Донецьку. Вона пише:
«Дурак только не понимал два года назад, что нам под ОГА намахают флагАми Приднестровье на дому. Уж к этому я точно была готова и не истерю. Снова таки: могло быть хуже. А чего я жду от будущего, чего хочу - вы знаете. Чтобы победили, искоренили русофобию в местах моего компактного проживания. И присоединили к этому месту Полтаву, Одессу, Харьков, Киев - с тем же результатом. Все снова вместе и ноль русофобии. Снова называться русскими. Вот чего я хочу. ...Вот мои итоги за два года. Потеряно всё материальное. Машина сыпется, компьютер, мебель даже. Но это быт. Жрачка. И теперь я верю, что люди не дадут пропасть, вокруг люди. Не так страшно. Точнее даже: не страшно. Вот главный итог этих двух лет. Или даже так: понимаю, что признать себя руской- это подписаться на нелёгкую судьбу, но не страшно. Страшно стать неруской».
Перша думка після такого, звичайно - вони що, хворі на голову? Яка русофобія? Хто їм, Господи, не давав бути росіянами (євреями / поляками / греками / ким завгодно)?
Їм забороняли розмовляти російською? Читати Пушкіна? Міняли їхнім дітям прізвища з -ов на -ко? Навколо все російською. Все! Газету чи книжку українською – спробуйі ще знайди. Та що там казати про Донецьк - у Києві так само. З екранів – російські серіали. По радіо - російська попса.
Що відібрали у цих нещасних «русскіх» - настільки важливе, що за це не шкода терпіти холод, голод і злидні, ризикувати життям, щодня жити у страху, що хтось із твоїх близьких загине (у неї ж по-любому хтось з чоловіків у родині воює)? Чому, врешті-решт, інші нації, які проживають в Україні, ні на що подібне не скаржаться?
А друга думка була - я зрозуміла. Зрозуміла, за що вони готові вбивати нас і вмирати самі.
Вони хочуть бути титульною нацією. Всюди, де у них це вийде. Крапка.
А це взагалі єдине, чого не можна в Україні неукраїнцям. Йдеться тут не про національність при народженні (етнічного росіянина, який вважає себе українцем, ніхто від українців не відрізнить); йдеться про світогляд. Можна жити в Україні і відчувати себе росіянином, поляком чи євреєм. Але тоді ти – національна меншина. З усіма правами, але - меншина. Ти відчуватимеш себе так всюди. Крім, відповідно, Росії, Польщі, Ізраїлю.
Практично в усіх країнах світу проживають євреї. Що роблять ті з них, в душі у кого живее бажання не бути національною меншиною, а належати до титульної нації? Правильно! Їдуть в Ізраїль. Решта спокійно собі живуть, де й жили, ходять до синагоги і печуть мацу, якщо їм це подобається…
Напів-, на чверть і мало не на одну десяту поляки, що бажають бути частиною титульної польської нації, оформлюють «Карту поляка» і їдуть на свою історичну батьківщину. Це нормально. Українці, які хочуть належати до титульної нації, живуть в Україні.
А ці ж не хочуть ні бути меншиною, ні їхати до Росії. Вони хочуть бути «титульними» тут, у нас. Навіщо? Бо там, де вони титульна нація - там Росія.
Вони відчувають себе підданими Російської імперії. Яка може існувати тільки в кордонах 1917 року. Їм не потрібна ні російська мова, ні навіть держава Росія. Їм потрібна велич Імперії. Неможливо побудувати Тисячолітній Рейх у кордонах 1937 року. Неможливо відродити Російську імперію у кордонах 1991 року.
Існування цієї імперії несумісне з існуванням держави Україна. Або ми - або вони! Тому, і саме тому цей конфлікт не має іншого, крім силового, військового вирішення. Політичні й дипломатичні методи – лише допоміжні.
Їм не можна зробити поступки, з ними не можна домовитись. Вони не наші співгромадяни, яким щось у державі не подобається (що звичайна, в принципі, річ). Вони піддані іншої держави, саме існування якої можливе лише за умов неіснування нашої. Ми навіть не вороги (іноді і з ворогом можна домовитись) - ми гірше: конкуренти, які знаходяться в одній геополітичній ніші. Так, як вони ненавидять нас - можна ненавидіти лише конкурентів, бо ворогів поважають.
Їхній світогляд, як і наш, має право на існування. Але він несумісний з нашим світоглядом.
«Чужий», монстр із фільму, який бігав по космічному кораблю і всіх убивав - робив це тільки тому, що хотів жерти. Він був абсолютно правий, але його інтерес був несумісний з інтересами людей. І оскільки він і люди опинилися на одній території, хтось когось мав знищити.
Кажу, підкреслюю, лише про ідейних, про пасіонаріїв, а не про обивателів - зомбі-продукт Кісельова, якому все пофіг, аби тільки ковбаса дешева була. (Фраза, яку при цитуванні мого тексту «пропустять» усі ватні ЗМІ).
Ці ідейні конкуренти мають бути або знищені (ті, що зі зброєю), або вигнані за поребрик (решта).
http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/politika/hvilinkarusofobiieavtorbilozerskaolena
|
