Стоїть душа з обдертими крильми На роздорожжу зранених епох, Вона щомить розіпнута людьми. Вона щемить. Невже не бачить Бог? Шукаючи Людину між безлюдь, Стоїть в зажурі, "винна без вини", Над площами, по вінця від облуд, Де лине стоголосе "розіпни!". Нечиста совість вершить "вищий суд", Нечисті руки місять мертвий хліб, Із вдів-сиріт кровицю живцем ссуть, В пустелях бід сліпці шукають слід. Збирають крихти досі з-під стола І терплять знов наругу, як колись, Вогонь, що палить скверну, відпалав, Хоч в скронях стугонить: "Душе, борись!". Та знов лукаве робить маскарад Для тих, кому "видовища і хліб", Що по кістках ітимуть на парад, Як меч борні - дрімає у чохлі. Фальшиве знов всідається на трон, Від справжнього - зостанеться зола, Герой собі один лише патрон Залишить, як гукне його Пилат... Коли ж нарешті станемо людьми, І не з мечем - а з книгою в руці?... Стоїть душа з обдертими крильми, Чекаючи, коли настане мир, Узята кимсь лукавим на приціл...
