"Давно це було, багато води утекло з того часу, але кажуть, що на тому місці, де зараз виріс наш
славний красень Кривий Ріг, був голий степ, серед якого протікала маленька річка, біля якої
височив маєток відомого пана Потоцького.
У цього старого і бундючного Стефана Потоцького була покоївка Ганька. Красуня, як кажуть старі
люди, неземна, що була співуча, що була весела, що була смішлива - такої другої, об'їзди весь білий
світ, більше не знайдеш. Чорні та довгі вії, небесної блакиті очі, біле, як сметана личко, та зубки, як
перлини, не одного парубка зводили з розуму.
Не дивно, що ця Ганька впала в око самому пану Потоцькому. Женитися на кріпачці, звичайно,
Потоцький не міг, та й не збирався. До того ж, був уже жонатий і мав багато коханок серед шляхти
та челяді. Коханкою цього товстого, старого, осоружного пана дівчина - красуня не хотіла бути, бо
давно вже кохала панського конюха - вродливого, молодого і сміливого хлопця Саксу.
Одного разу Ганька із Саксою прийшли до вельможного пана Потоцького і стали навколішки перед
ним, прохаючи дозволу на шлюб, але не одержали його. Настав день весілля, і Сакса втік разом з
Ганькою. Дізнавшись про їхню втечу, Потоцький звелів своїм гайдукам за всяку ціну наздогнати
Саксу і Ганьку і привести їх до нього.
Кінчилося це нещасне кохання Сакси і Ганьки тим, що Саксу на панському подвір'ї катували
палицями, доки не забили на смерть, а Ганьку вкинули у лантух наповнений камінням, зав'язали і
кинули у річку. З того часу річка і почала називатися ім'ям цих закоханих - Сакса і Ганьки.
А в народі склали пісню:
Ой, не йди до Саксагані, водиці попити.
Бо лежать там Сакса й Ганька , панами забиті!"
Записано Володимиром Гоголем-Царенком у 1962 р.
|
