Чия, мій братику, вина,
Що котрий рік у нас війна ?
Всі відчайдухи по окопах
Святу землицю кров'ю кроплять,
У теплі крісла всілись блазні,
Рубають ліс, торгують газом,
А разом з тим - усіма нами,
Що звем на сміх себе "панами",
Хоч до Панами нам ще зась,
Лиш добровольцями - в Донбас...
Ну не країна - край дрімучий,
Все розграбовано до ручки,
У вишиванках "патріоти"
Щомить співають, як по нотах,
Про те, що "влада вся - від Бога",
Лишень не кажуть, від якого?,
Про "завтра жити стане краще",
Про "нелюбов свою до раші".
Нас вчать... В самих же - в мізках "вата"
Й жага нестримна грабувати.
В землі вже стогнуть предків кості !
Чи непутящі ми вже зовсім,
Що просим милості під тином,
Всі в чорні вбралися хустини,
І все нові майструєм труни,
І все нових плекаєм хрунів ???
Як не прозрієм хоч в окопах -
Нас вогняним заллє окропом
За цю сліпу-глуху покору.
Лікуймось, Націє, ми хворі !
...Скажи, мій братику, де лік
Для нас, глухо-німих калік,
Що досі вірять у "месію" ?
Не сіймо, людоньки, не сіймо
Зерно протухле, бо не вродить...
Ставаймо, людоньки, Народом !!!
Валькірія Крісман , 2014р.
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=53885&poem=437437
|
