Марія із Маріуполя на держкордоні з Польщею Перечитує список із непрощéнного і непрóщеного Марії із Маріуполя вітер волосся пестить Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне» Марія ту смерть прикриває червоним намистом Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами У неї серце розбите бомбами і ракетами Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами Вона б викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі Багажник Маріїної машини заповнений помстою Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик Марія із Маріуполя фотографує рудого котика Фотографує пташечку, що пролітає над площею Повільно рухається черга на держкордоні з Польщею Марія лається: «Чого так довго, ну що там усі стали?» Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде — Доїду до Львова, а завтра уже на південь» Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна Марія збирала її поза межами й поза кордонами України, Польщі, Європи та видимого світу Марія має тепер багато знайомих, ну, знаєте, звідти, Куди дід перевозить човном і в дорозі цитує Гомера Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли? У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний У мертвих теж є що передати для армії У нас довжелезні списки непрóщеного й непрощéнного Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гнíздяться Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці» І ось Марія на українсько-польському держкордоні Щебече із прикордонниками, прикордонники мочать коні Марія сміється, сміх виблискує, мов розсипаються перли Вона думає: «Як мені зрозуміти — я ще жива чи уже померла?» Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію
