1 Кохання, кохання! Що його зламати! Як голуба спалити В глухий кут загнати. Коханих ви можете посадити за грати Та справжнє кохання вам не розігнати 2 Вірменин Івашко Львовом гуляв Та польку Софію зустріти не ждав Не знав ще Івашко, що польку полюбить Ця любов полум’яна життя його згубить Одного деньочка у тому все ж Львові Побачив Івашко красуню в обнові В обнові красуню звали Софія Нею скаженіла Польща і Росія Любові своєї досі не стрівши Жила вона величні крила ростивши. Івашка побачила Софі – дівчина І так предречена була їх кончина… 3 Біжіть ви біжіть, біжіть, не кохайте Лише одновірців собі ви чекайте Бо церква осудить кохання між вами І вашу любов ви поллєте сльозами… 4 Тоді колись церква карала без міри Людей, що кохають людей іншої віри. Івашко – вірменин, Софі- вона полька І до 20 не дійде дівчинонька… І ось десь вночі Софі йде за серцем На зустріч з Івашком, що жде за озерцем Софія іде і затьмарює зорі Одягнена дівчина в пору, по порі Вона зрозуміла кого перестріла І те, що її уразила любові стріла. Пройшли нічні зустрічі, і третя і друга А над їх коханням нависла напруга. 5 Одного холодного ранку Двоє зустрілися ще на світанку Сонце сходило над сумною землею А чорне нещастя вилося змією, Змією вилося, отруту плекало, І батька і матір Софі прикликало. Вони стежачи за дочкою своєю, Побачили як вона прийме лілею У кого? У кого? У кого? В поляка? Чи з нею зустрівся якийсь там вояка? Ні,ні, у ночі, в напівтемені синій Сахнулись вони від вірменина ліній… І цього туманного млявого ранку Батьки із слугою встали на світанку І йшли увесь шлях до галявини в лісі Де донька їх духом ширяла у висі От тут то вони на галяву напали І двох голубів намертво пов’язали… 6 Івашка й Софію привели пред суд А навколо церкви зібрався весь люд. У хлопця спитав про його віру суд А після відповіді напав на них нуд Про Софі-красуню і так усе знали І із легким серцем винними признали. У судь на чолі не було навіть хмари Як голубів присудили до смертної кари. Та ще і якої! Попи порішили Щоби коханих живими спалили. Івашко й Софія тримались за руки Коли прирекли їх на страшні муки І все ще коли їх маслами обливали Вуста їх одні лиш слова шептали Нас не зломити ні вітром, ні морем Ані вогнем і навіть не горем Любов і надія стоять в нас як гори І нас не втримають ніякі запори! Та ось повели їх у центр на страту Щоб їх віддавати в рзпорядження кату По ліву і праву руку них Попи несли смолоскипи дуючись від пих До стовпа коханих прив’язали Й довгу промову проказали Єретиками їх назвали І подпалить їх наказали… Вогонь почав палати близько Та все ж таки, він був занизько Івашко й Софі поцілувались І більше смерті не боялись Отой палчайший поцілунок То був останній їх дарунок…
