Три дні.. загинув син,.. вже не жила. Ховала сивину чорна хустина. Одна молитва на устах була: - Отче Небесний, забери до сина...
Боліло серце. Світ чужим їй став. Ніби голубка, що зламали крила. Колись Господь дев'ять дітей їй дав. Сина дорослого вбитим похоронила...
Так,Мамой-Героїнею була. Ніколи на життя не нарікала. Для Перемоги найдорожче віддала і Мамою Героя вона стала...
А син у снах просив: - Мамцю, не плач. І цілував спрацьовані їй руки. - Тільки живи. Й за сльози нас пробач. Бо ти потрібна правнукам й онукам.
Вона вже існувала, не жила. Не витримало серце болю втрати. Немає мами. Тихо відійшла. Душа пішла у рай сина шукати...
- Матусю, рідна! - син її зустрів. Плачуть онуки, діти - вся родина. Щоб ти жила, я в Господа просив. Став перед мамою син - Ангел на коліна...
Вона його так міцно обняла, і тихий голос враз почав тремтіти. - Пробач вже, синку, що тебе пережила. Господь дозволив вічно поруч жити... Померла мама...
І Не знайти тут слів. За Який гріх так небеса карають.?! Війна рве болем серце матерів, які синів убитими ховають... Пробач, рідненька, що не вберегли. Лишилася могила й смерті дата. Я хочу, щоб матусі всі жили і не прийшлося їм дітей ховати...
