Поэты  Украины

Чужда вам заповедь Господня.
Снимайте все с грудей кресты.
И может божья преисподня
Как некрещеных вас простит.

Вставай, Вкраїнцю, гучно бий у дзвони -
Буди в своїй душі святий Майдан!!

...ДЕ НЕ БУДЕ РОЗП'ЯТЬ І РОЗ'ЯТРЕНИХ РАН...

дається, вся країна на колінах
Перед Героями, що йдуть в поза-світи...
Сьогодні, коли нищать Україну -
Всі, як один, боротись ми повинні!
А що, мій Брате, для Вітчизни робиш ти???

То есть взорвать не только Кремль, Мавзолей, Лубянку,
Тюрьмы и министерства, фабрики и суды,
Но и Арбат, и Сокол, Тушино и Таганку -
Все, что служило почвой, символом их орды.

И не будет вообще территории
С именами "Россия", "Москва",
И останутся только в истории
Ненавистные эти слова,

Як бракує в людях розуміння,
Єдности у час незгод великих,
Коли радо "кидаєм каміння",
Що не позбирати і до віку.

Скажи, мій братику, де лік
Для нас, глухо-німих калік,
Що досі вірять у "месію" ?
Не сіймо, людоньки, не сіймо
Зерно протухле, бо не вродить...
Ставаймо, людоньки, Народом !!!

Тоді лиш, як іти утратиш силу,
Як жменю стріл жбурне до серця світ –
Відчуєш, як з глибин напнуться крила,
Що морок рвуть, шукаючи просвіт.

Але він маму бачить навіть з Неба…
Щоб обійняти — прийде уві сні
Та заспокоїть: «Не сумуй, не треба,
Все добре… Краще з Богом тут мені…»

Як настане мир... Ми заспіваєм,
Так, що нас почують на землі
Про життя під вічним небокраєм,
Те, що ми утратили малі.

В нашем мире немного простых и незыблемых истин:
Кони любят овес.
Сахар бел.
А Россия - твой враг.

Коли ж нарешті станемо людьми,
І не з мечем - а з книгою в руці?...
Стоїть душа з обдертими крильми,
Чекаючи, коли настане мир,
Узята кимсь лукавим на приціл.

Мріймо!
Хоч на мить єдину,
віднайти в собі... Людину -
і тримати її доти,
док звучать небесні ноти!!!

І бій важкий з війною в поєдинку.
Бо, сам на сам, з війною в боротьбі,
Стоять дружини й матері солдатів.
Ставай же, світе, разом в їх мольбі

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки

меч вже гострий -
Меч відплати за Вкраїну,
За вдовицю і дитину,
І за свіжу домовину...

І пробачити - непробачене,
І любити - як перед смертю.
І на сповіді не злукавити,
Хоч та сповідь з душею власною...
Мій Народе, в боях прославлений,
Хай вогонь твій повік не згасне!!!

Ну що ж ми за люди - без пам'яті й роду,
Що рабство віками несем на плеча'х,
Моральні каліки, що звемось "народом",
Готові служити чужим паничам?!

Кто не лишился разума и глаз,
Тот безусловно согласится с этим -
Чем больше русских мы убьем сейчас,
Тем меньше убивать придется детям.